Становлення і розвиток освіти в селі Тарасівка - процес складний і довготривалий до того ж недостатньо вивчений. Точних даних, як і коли виникла перша школа в селі немає. За переказами старожилів та деякими етнографічними пам'ятками вважають, що школу в Тарасівці було відкрито в 1840 році. Та це тільки догадки. В той час головну функцію виховання та навчання дітей брала на себе сім'я та церква. Щонеділі дорослі та малі йшли в церкву слухати службу й Псалтир. Дев'яносто відсотків населення було не грамотним, не вміло ні читати, ні писати. Вміли лише поставити хрестик. Старожили згадують, що найперша школа з'явилася для дітей заможних селян і то не в значній кількості. В цій школі вів навчання піп. Головна мета такого навчання - навчити дітей читати і писати. Займалися лише один раз на тиждень, в суботу. Писали діти на графильній дошці, а потім стирали. Якщо учень провинився, його перегинали через стілець і били березовим прутом.

          Наше село як і все Закарпаття століттями входило до складу тих чи інших держав, які не були зацікавлені в його національно-духовному розвитку. Лише за останнє ХХ століття ми входили до складу Австро-Угорщини, Чехословакії, Української РСР за його розпаду. В період правління Австро-Угорської влади старожили пригадують, що з'явилися перші школи в сільських хатах, в центрі села (в хаті Семньона, Ляша Мацишиного, Андріюських), на присілку "Дворище" (Дмитра Бердаря) - 1919-1922 рр. Австро-Угорська манархія вела відкриту мадяризацію школи. До школи мали можливість ходити не всі діти, тому що більшість їхніх батьків брали участь в Першій світовій війні. Відвідували лише діти більш-менш заможних селян. Ця школа глибоких знань дітям не давала. Крім того вчитель був не зацікавлений в знаннях дітей. Він зневажливо ставився до них, за найменшу провину наказував. Діти навчалися тут лише три роки. До того ж кожен учень повинен носити щодня по одне поліно, щоб було чим топити в класі. Одягалися школярі дуже убого. Також вони користувалися графильними дошками. Обліку дітей шкільного віку ніхто не вів, до школи було залучено всього 45% дітей. Решта дітей втративши годувальників змушені були допомагати своїм матерям по господарству. Всі ці події відбувалися з 1922-1944 р.р.

            Переживши одну з найстрашніших подій в історії людства Велику Вітчизняну війну 1941-1945 рр. в с. Тарасівка освітня система значно зазнає змін. Із приходом Радянської влади виникла потреба у будівництві нової школи і трирічну в центрі села було перебудовано і з'явилися сім класних кімнат. В 1947 році ця школа горіла, але протягом двох років її знову відбудували.

            Часи були повоєнні, село віддалене від району, народ не освічений (75%) тому виникла потреба в педагогічних кадрах так як серед односельців вчителів з освітою не було. В зв'язку з цим керівництво відділу освіти м. Тячів направило в Тарасівку молодих юнаків і дівчат з різних областей України та ближніх сіл Тячівського району. Зокрема це: Декет Зоя Іллічна, Герич Марія Василівна, Сасин Марія Іванівна, Руснак Марія Степанівна, Кяниця Ганна Юріївна, Бердар Марія Василівна та інші.

        Вони вчили дітей і вчилися самі. Одні вчилися заочно у вищих педагогічних навчальних закладах, а інші у середніх спеціальних (Хустське педагогічне училище). Педагогам доводилося працювати у надзвичайно складних умовах: повоєнна розруха, бідність, безгрошів'я, відсутність житла та будь-яких матеріальних та духовних благ. Єдине, що їм допомагало - це повага з боку селян. Бо вчитель на селі в той час був паном перед яким знімали шапку.

        Першим директорм Тарасівської семирічної школи був Немеш Михайло Петрович з Углі.

Колектив та його керівник Немеш М.П.

        Початкові школи все ще залишалися на присілках по хатах "Дворище" (дмитра Бердаря), "Ваганено" (Василя Бенци). Діти там навчалися в класах комплектах по 20-25 учнів. На присілку "Дворище" в класі-комплекті працювали вчителі Сухітра Василина Миколаївна, Бердар Марія Василівна, на присілку "Ваганено" - з 40 років педагогічної роботи Герич Марія Василівна 25 років пропрацювала в класі-комплекті. Багато хто з них тут знайшли перше своє кохання і залишилися сіяти "розумне, добре, вічне" - Декет З.І., Сасин М.І., Сасин Л.І., Мелеш Г.В., Герич М.В. Бердар М.В., Руснак М.С., Сасин Г.І.

        До 1963 року діти в основному ходили до школи в посталах з тайстринами. Тільки незначна частина мала можливість носити чоботи.

        В 1946 році в школі була створена перша піонерська дружина. Перший піонерський загін налічував 35 піонерів. Одним із перших піонерів були: Сасин В.І. - вчитель Тарасівської школи, Бердар П.Ю. - інженер Львівської залізниці, Мелеш Ю.Ф. - товарознавець Рахівської райспоживспілки,

Мелеш М.І. - працівник в м.Черкаси, Кус М.М. - працівник ст. Чоп.

       В 1967 році колгоспом було виділено ділянку під будівництво школи на присілку "Ваганено", а з квітня 1968 року стали навчатися діти. Будівництво нового корпусу розпочав Немеш М.П., а завершив Біланич А.П. в 1965.

1965-1966 н.р. школу було реорганізовано в Тарасівську неповну ВШ, тут навчалось 480 учнів, навчання яких проводили 28 вчителів з вищою середньою освітою. Потяг до навчання зростав і почала діяти заочна вечірня школа з метою ліквідації малограмотністю людей. З кожним роком кількість учнів зростала. Найбільше учнів 580 було в 1968-1976 рр. За цей період педагогічний колектив очолювали кілька директорів: М.П.Руснак (1 рік), В.І. Руснак, А.П. Біланич, І.М. Перець.

       А скільки через Тарасівку пройшло вчитель про яких не раз згадують старожили Декет З.І. - вчитель початкових класів. Багато вдячних теплих слів в її адрес можна почути від її колишніх вихованців та колег по роботі. Воістину вчитель за покликом. Герич М.І. - вчитель початкових класів не одного покоління тарасівчан, людина душевної, щирої удачі, вже покійна. Кяниця Г.Ю. за фахом вчитель української мови та літератури дуже авторитетна серед людей села. Ситник Т.П. запам'яталася дуже чуйною і добропорядною (коли була повінь переносила дітей через місточки). Ільницький Б.В. - вчитель музики, керував хором, прекрасний музикант, родом з Іршавчини. Слободянин М.В. у Тарасівці його знали добре як художника. Карпо А.Н. за фахом російський філолог, тепер живе в Москві викладає в Московському державному університеті. Сухітра В.М., Мелеш Г.В., Бердар М.В., Сасин Л.І., Сасин В.І., Сасин Г.І., Руснак М.С. - всі вони виховували дітей в дусі добра, справедливості, любові до рідного краю, знань.

        За роки Радянської влади виросло багато педагогів з рідного села - Сасин В.І., Сухітра В.М., Сасин А.І., Кус О.М. (бібліотекар), Бердар М.І., Декет М.І., Мацола В.М., Бердар Г.І., Дьолог В.В.

        Молоде покоління. Наслідували батьків Корнійчук В.А., Руснак І.І., Герич О.М., Бердар Н.І., Дьолог Л.І., Руснак Н.І. Багато випуснкиків Тарасівської НСШ обрали професію вчителя: Бердар Г.І., Цубера М.Ю., Мацола М.М., Кус П.П., Дикун В.Ю., Чендей Г.Ю., Кус Л.П., Мацола С.В., Мацола М.В., Мацола А.А., Мацола Є.Ю., Кус М.П., Мацола О.М., Сасин М.І., Піцур С.М., Герич М.І., Мацола А.М., Кус М.І. Загалом багато випускників Тарасівської НСШ працює в різних сферах народного господарства. З 1981 по 1996 рр. Тарасіський педагогічний колектив очолював Степовий О.І. за фахом вчитель німецької мови, хороший керівник, методист. Під його керівництвом школа була забезпечена необхідною методичною та навчальною літературою. 

        З 1996 по 2003 рр. педагогічний колектив очолювала Мацола К.І. за цей період, а саме 2002 р. було реорганізовано Тарасівську ЗОШ І-ІІ ст. в Тарасівську ЗОШ І-ІІІ ст. в школі налічувалося 520 учнів.

        З 1 вересня 2003 року педагогічний колектив ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Тарасівка очолив Руснак І.І., його заступником так і залишилася Герич (Кус) О.М.

        Завдяки його життєвій енергії педагогічний колектив здобув авторитет і знання в освітній галузі. Зроблено значні зміни в матеріальному становищі з допомогою спонсорів. Введено парове опалення в тринадцяти класних кімнатах, замінено вхідні двері на пластикові, виконано ремонтні роботи та запущено в діяльність шкільну їдальню на присілку "Дворище".

        Комплексно організовано методичну роботу (ЗДНР кус О.М.), в щоденну практику педагоги школи впроваджують інтерактивні методи та форми навчання, інноваційні технології, використовуючи комп'ютерну техніку, поповнюють свою педагогічну скриньку роздавальним та дидактичним матеріалом, ціле направлено працюють над вирішенням загальношкільної проблеми традиційні і нетрадиційні методи роботи з обдарованими та здібними дітьми, систематично удосконалюють свій фаховий рівень на курсах підвищення кваліфікації при Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти. На 2009-2010 н.р. вісімнадцятьом вчителям присвоєно звання "Старший учитель", встановлено кваліфікаційну категорію: вищу категорію - один, трьом - І категорію, трьом - ІІ категорію, решта спеціалісти.

         За останні три роки проводилися такі семінари-практикуми: німецької мови, педагогів організаторів, музики, зарубіжної літератури, психологів, підсумкова нарада директорів, хімії.

         Учні нашої школи неодноразово приймали участь в різноманітних районних та обласних конкурсах, олімпіадах, займали призові місця.

         На належному рівні поставлена виховна робота. Педагог організатор Мацола М.І. трудиться на цій ділянці уже понад 31 рік, виховуючи учнів у дусі національних традицій і звичаїв українського народу.

          В колективі панує спокійна, творча обстановка. Всьому цьому сприяє голова профспілкового комітету Піцур С.М.

                           Використана література: 

1. Папка "Тячівщина"

2. Матеріал "Спогади старожилів"

3. Архівні матеріали школи.

4. Спогади вчителів-пенсіонерів.

nbsp;

/p